Перша світова війна для українців: депортація, біженство. Трагедія Холмщини

 

Вдячна організаторам Міжнародної конференції з нагоди Дня пам′яток історії та культури, яка відбулась у м. Харкові 16-18 квітня 2018р. за надану можливість виступити у пленарному засіданні з доповіддю «Перша світова війна у фотографіях та родинних спогадах». До 100 – річчя закінчення Першої світової війни. Ця війна мала трагічні наслідки для українства, особливо його західної гілки. Відступаючи за Буг, російські війська отримали наказ за прикладом війни 1812 року залишити після себе безлюдний і економічно спустошений край. Депортація з Холмщини та Підляшшя, так зване біженство 1915 року, російським духовенством та чиновниками заохочувалось як патріотичний вчинок. Насправді, це було вигнання мирного населення з їх прадавніх земель. Козачі загони спалювали хати та господарські будівлі, достигле на полях збіжжя, вилучали у населення домашню худобу. Колони біженців, гнані російським військом, залишали на шляхах сотні трупів. Далі бідолашних заганяли у вагони і везли тижнями за Урал, до Середньої Азії, Забайкальського краю, розселяли у 37 губерніях Росії. Коли, нарешті, відкривали вагони, часто знаходили там лише трупи. Частина польського населення, заздалегідь проінформована своїми представниками у Державній думі, змогла уникнути переселення. Решта, біля 40 тисяч, була переселена до Могилева, Вітебська, Мінська, Смоленська, Харкова, Києва. Кількість же депортованих українців за приблизними підрахунками складала більше 140 тисяч. Становище переселених було катастрофічним, особливо після революції 1917 року. Відсутність житла, роботи, голод та епідемії призвели до загибелі десятків тисяч біженців.

У численних зверненнях, зокрема, і до уряду УНР холмщани, наголошували, що Холмщина як прадавня українська земля має бути приєднана до України, а вони прагнуть негайно повернутись на батьківщину. Багато родин добиралась до рідних країв возами, долаючи впродовж кількох місяців тисячі кілометрів, як і шість років тому, залишаючи вздовж доріг померлих від хвороб і виснаження родичів. Основна ж маса холмщан рушила розбитими залізницями на рідну землю після підписання перемир’я між більшовицькою Росією і Польщею в 1920 р.

У 40-х роках українські родини знову примусово виселили вже в Радянський Союз. Покинувши все нажите важкою працею майно, могили рідних, вони змушені були почати нове життя в атмосфері сталінського терору, злиднів колгоспного села 50-х, інших природних умов. Але то інша, не менш трагічна сторінка в історії українців Холмщини та Підляшшя часів Другої світової.

Втрати від депортації для західної етнічної гілки українства просто трагічні. У Росії їх залишилось орієнтовно 29 тисяч, понад 90 тисяч померли у дорозі та на місцях розселення. Холмщина втратила 33% свого населення, а на покинутих землях біженців чекали спалені садиби, зарослі чагарниками поля, які мусили метр за метром розкопувати лопатами. Наслідком депортації 1915 року стало і розпорошення членів родини, втрата зв´язку між рідними. Через переселення українська спільнота втратила всі багатовікові надбання в галузі культури, церковно-релігійного життя, видавничої справи. Та чи найбільшою втратою була зміна етнічного складу населення: через великі втрати під час депортації до Росії український етнос краю на своїй історичній батьківщині опинився в меншості.
За матеріалами конференції буде виданий збірник, до якого ввійде і дана доповідь з багатьма фото з родинного альбому часів Першої світової.

Фото: Автор З. Шалівська з учасниками конференції (праворуч відомий правозахисник Євген Захаров).