ВИСТУП

Голови товариства Романюка С. В. на українсько-польському семінарі на тему: «Українсько-польські стосунки у XX столітті» за участю Посла Республіки Польща в Україні

Шановний пане Посол!

Шановні пані і панове!

На наш погляд, повне порозуміння між польським і українським народами зі складною, часто трагічною, історією настане лише тоді, коли переможе правда. Коли буде названа і пошанована кожна кривда і жертва цього середньовічного за характером безглуздя XX століття, і почне гоїтися спільна рана, і настане полегшення в душах нинішніх і прийдешніх поколінь.

У передмові до книжки «1938 рік. Акція руйнування православних церков на Холмщині і Південному Підляшші», яка видана у минулому році під почесним патронатом Президента Республіки Польща, Президент Лех Качинський зазначає: «Дивлячись із перспективи XXI століття і, живучи згідно з сучасною концепцією прав особистостей, ми помічаємо, що в Польщі мали місце події і явища, з приводу яких мусимо висловити свій жаль… Драматичні події 1938 року на Холмщині і Підляшші, де дійшло до масового руйнування православних церков, показують, що в діях влади кожної держави не можуть обминатися чи ігноруватися основні закони і цінності. Обов’язком істориків є відкривати правду і поширювати її. Повинністю кожного є пам’ятати про трагічні сторінки в історії польського православ’я. Слід висловити жаль із приводу вчиненого зла. Однак минуле не повинно лягати тінню на сучасність і на майбутнє. Вступаючи у XXI століття, будуймо добрі взаємини, зміцнюймо спільноту доль, дивімося у майбутнє.»

У шеститомному двомовному українсько-польському виданні «Польща та Україна у 30-х — 40-х роках XX століття» оприлюднені невідомі документи з архівів спеціальних служб, які по новому розкривають найбільш болючі факти про трагічні події з нашого минулого. Мета цього видання — відкрити доступ до секретних матеріалів про трагічні події, очистити історичну пам’ять поляків і українців.

У другому томі цього видання «Переселення поляків та українців у 1944—1946 рр.» містяться унікальні документи про роль тоталітарних режимів і їх спецслужб в організації та забезпеченні процесу переселень, які відбувалися із застосуванням «так званих» добровільних методів, що супроводжувалися політичними репресіями, антиукраїнською та антипольською істерією, спаленням українських та польських сіл, жорстоким вбивством десятків тисяч безневинних їх мешканців.

Ми переконані, що у з’ясуванні історичної правди сьогодні потрібен конструктивний діалог польської і української сторін, спільні зусилля дослідників з метою реконструкції подій минулого, формування правдивої колективної пам’яті про одну із трагічних сторінок спільної історії поляків і українців під час Другої світової війни.

На жаль, в Україні до цього часу не відновлена історична справедливість щодо понад 500 тисяч етнічних українців, яких у 1944—1946, 1948 та 1951 роках колишніми комуністичними тоталітарними режимами Польщі та Радянської України було вигнано із їх споконвічних земель Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини та Західної Бойківщини, які нині належать до Польщі. Для цих людей до сьогодні не визначений правовий статус, не поновлені їх права на відшкодування матеріальних і моральних збитків завданих внаслідок примусового виселення.

На жаль, і у підручниках з історії для навчальних закладів зовсім не розкривається тема примусового виселення етнічних українців з території Польщі. В Україні з цієї тематики недостатньо видається науково-популярних праць, збірок документів та матеріалів, свідчень жертв депортацій. Не зважаючи на те, що про це наголошувалося в Указі Президента України, заходах Кабінету Міністрів у зв’язку з 60-ю річницею примусового виселення етнічних українців з території Польщі у 1944—1946 рр.

На міждержавному рівні з Республікою Польща не вирішені питання спрощеної процедури перетину примусово виселеними та їх нащадками українсько-польського кордону з метою відвідання місць свого походження, упорядкування кладовищ, встановлення пам’ятних знаків, участі в богослужіннях, акціях скорботи і порозуміння.

Відходить у вічність останнє покоління українців, які були понад 60 років поспіль примусово виселені із території Польщі в Радянську Україну. Це покоління не знайшовши розв’язання питань породжених депортацією в Незалежній Україні вимушено за захистом своїх прав звертатися до Європейського Суду, а громадські організації, які об’єднують депортованих українців шукають правди у Європейському Союзі вигнаних і виселених народів, сподіваючись на підтримку Ради Європи, Європейського Союзу та ООН.

Ми впевнені, що сьогоднішнє і майбутнє покоління повинні знати історичну правду, якою б складною і трагічною вона не була. Без цієї правди ніколи не будуть повноцінними підручники з історії Польщі та України.

Дякую за увагу.

квітень, 2009 р.