Холм – княжа столиця: пам’ятки і реліквії

Від 40-х років XIII століття невеличке забузьке місто Холм стало столицею держави князя Данила Романовича. Зусилля князя спрямовані на розбудову своєї столиці, википають спеціальний інтерес. Увагу дослідників, насамперед, привертають оповіді Галицько-Волинського літопису за 1259 і 1260 роки, де йдеться про заснування міста та його зростання, а також подається унікальний для руської літописної традиції опис зведених тоді архітектурних споруд. Як узагальнення поглядів і підходів вітчизняної історіографії на історію міста княжих часів можна розглядати праці Миколи Котляра, присвячені історії Західної Русі XIIIстоліття та джерелам її вивчення. У них він чимало уваги приділив проблемі заснування Холма, його розбудові, зробив спробу вписати появу міста в контекст тогочасних політичних процесів у Східній Європі.

Літописну оповідь про княжий Холм дослідив історик мистецтва з Калуги Василь Пуцко. Він так само здійснив фактографічний опис холмських архітектурних споруд княжої доби, але при цьому зосередив увагу на мистецьких пов’язаннях холмської архітектури з архітектурою інших земель середньовічної Русі..

Мистецтво Галицько-Волинських земель княжого періоду, зокрема й Данилового Холма, належить до кола наукових зацікавлень львівського історика мистецтва Володимира Александровича.Цей автор окреслив перспективні підходи до вивчення історії міста княжих часів – вони, на його думку, мають ґрунтуватися на дослідженні мистецького середовища, що складалося навколо Данила Романовича від часу його самостійного правління у Володимирі. Виклад нашої теми пов’язаний з кількома основними питаннями: коли саме і чому Холм став столицею держави Данила Романовича? Як виглядав столичний комплекс княжого міста? Які споруди звів у ньому князь?

Середньовічний Холм складався з двох частин:  Гори  Холмської  (вона своєю чергою поділялася на Високу Гірку, Гору Кафедральну й низький град) і розміщеного далі на захід від дитинця ремісничого посаду. Як свідчать результати археологічних досліджень, на місці цього ремісничого посаду ще з XIстоліття існувало окреме, добре розвинене поселення. У XIIIстолітті, за Данила Романовича, на Холмській Горі збудовано дитинець і розширено посад.

До монгольської навали 1241 року Холм підійшов, маючи близько двадцяти років історії. За цей час він пройшов два етапи розвитку: перший (1220-ті pp.), позначений зведенням початкових укріплень на холмському узвишші – „градца малого»; другий (1237-1240 pp.), коли споруджено „градъ иныи».

Літопис засвідчив перебування 1238 року в місті Данила Романовича, звідси він вирушив на підкорення Галича: «приде вість Данилоу, во Холъмібоудоущю емоу,яко Ростиславъ сошелъ есть на Литвоу […] изииде Данилъ со своии со Холъма и бывшю емоу третии днь оу Галичи». Втімдо монгольської навали столицею його держави залишався Володимир, а сам Холм належав до удільного Угровецького княжіння.

У 1240 році монгольські завойовники вдерлися в землі Південної Русі. 6 грудня вони здобули Київ, у січні-лютому пронеслися Галицько-Волинськими землями, зруйнувавши головні міста, серед них – Галич і Володимир. Як з сумом описує літописець наслідки монгольських руйнувань у Володимирі, „не бібо на Володиміріне “сталь живыи, церквистои Би исполнена троупья, иныя церкви наполнены Буша троупья и телесъ мертвы(х). Тоді ж, за результатами археологічних досліджень, зруйновано й Угровеськ.

Проте збудований на вершині пагорба Холм не потерпів. Згідно з літописом, «Холм “дерлалъ бо біаше Бъ. “(т) безбожны(х) Татаръ»,хоча його оминула монгольська орда. Про це йдеться в іншому місці літописного тексту: «и созда гра(д) иныи (близько 1237 р. – О.Б.) егоже Татарове не возмогоша прияти, егіда Батыи всю змелю Роускоую поима, тога и цр(к)нь стои Троицізажьжена бы(с), и пакы создана бы(с)». Завойовники спалили ремісничий посад і розміщену в ньому церкву Св. Трійці (її одразу ж по тому відбудовано). Саме тоді Данило Романович вирішив перенести столицю своєї держави до новозбудованого Холма: «видивъ же се кнзь Данило яко Боу поспівающоу містоу томоу нача призывати, приходаіНімціи Роусь, иноязычникы, и Ляхы идяхоу днь и во днь и оуноты, и мастерівсяции біжахоу ис Татаръ, сіділници и лоучници, и тоулници, и коузниціжелізоу и міди и среброу, и біжизнь, и наполниша дворы, “кр(с)ть кра(д) поле села». Отже, із завершенням монгольської навали на Русь розпочався новий – третій – етап розбудови Холма. Він тривав до 1256 року, коли місто знищила страшна пожежа, після якої Данило Романович відродив його. Цей, уже четвертий за ліком, етап тривав, наскільки можна гадати, до смерті князя 1264 року й завершив яскраву сторінку історії міста Данилового періоду. Що ж збудував князь у своєму місті, що з тих споруд збереглося до нашого часу?

Як зазначалося, ще до монгольської навали існувала в ремісничому посаді церква Св. Трійці, її відбудовано після знищення завойовниками.

Іншою спорудою, яку звів князь, була церква Св. Івана Золотоустого. Він дав обітницю збудувати її ще в 1220-х роках, коли закладав перші укріплення на холмському узвишші: „и возлюбивъ місто то, и помысли да сожижеть на немъ градецъ малъ, “біщася Боу и стмоу Иваноу. Златоустоу, да створить во имя его, ырквь и створи градіцъ малъ».Проте виконано цю обітницю, очевидно, тільки в 1240-х роках. Де саме вона стояла – з певністю сказати важко. Припускаємо, що її було збудовано в межах княжого дитинця на Високій Гірці. Як свідчить літописний опис, церква Св. Івана Золотоустого була замковим храмом. Додаткові аргументи на користь такого припущення дає зіставлення літописних даних і результатів археологічних досліджень. Наступна церква, про яку згадує літопис, – Св. Кузьми і Дем’яна. Судячи з хронології оповіді, її також збудовано після монгольської навали, коли Данило Романович черговий раз „видивь же […] яко Боу поспівающоу містоу томоу» і розпочав третій етап розбудови міста, закликаючи сюди ремісників, зводячи нові фортифікаційні споруди тощо. Тоді ж він і „созда црквьстымабезміздникома».

Трохи осторонь стоїть оповідь про спорудження церкви Богородиці в Холмі: «Въ лі(т) [1260]. Созда же церквь привеликоу, во граді Холмі, во имя престыя приснодвыя Мрия, величествомъ, красотою не мене соущихъ древни(х).Літописна оповідь у подіях, що стосуються 1253 року, одночасно фіксує церкви Богородиці й Св. Івана Золотоустого. Цей рік є датою відліку для церкви Богородиці. Очевидно, церква Богородиці містилася не в княжому дитинці, як храм Св. Івана Золотоустого, а поряд з Високою Гіркою – на Горі Кафедральній.

Отже, можна запропонувати таку хронологію появи відомих з літопису культових споруд Холма XIIIстоліття. Першою з’явилася церква Св. Трійці, ще до монгольської навали, під час якої вона була спалена й згодом відбудована. Протягом 1241-1253 років Данило Романович спорудив храми Св. Івана Золотоустого та Пресвятої Богородиці. Тоді ж, у третій період розбудови міста, спорудили й церкву Св. Кузьми і Дем’яна.

Жоден із відзначених у Галицько-Волинському літопису храмів до нашого часу не зберігся. Щобільше, пам’ять про них втрачено вже в XVIIстолітті. Як розповідає тогочасний холмський греко-католицький єпископ Яків Суша, місцевим жителям були відомі дві церкви – Богородиці й Св. Василія Великого. Перша ще існувала, однак порівняно з княжими часами була значно перебудована в 1640-х роках, від другої тоді лишалися тільки підмурки на Високій Гірці. Обидві церкви, згідно з народними переказами, збудував київський князь Володимир Святославич, коли поширював християнство на руських землях. Можна цілком погодитися з думкою польського дослідника Петра Красного, що церква Св. Василія Великого Я. Суші її церква Св. Івана Золотоустого Галицько-Волинського літопису – та сама споруда в межах княжого дитинця. Однією з найяскравіших холмських пам’яток є відома в історичних документах від 1620-х років чудотворна ікона Холмської Богородиці. Останні реставраційні й мистецтвознавчі дослідження показали, що це унікальна пам’ятка візантійського малярства XIстоліття винятково високої якості мистецького виконання. Як припускає В. Александрович, її появу на холмському грунті треба пов’язувати з діяльністю Данила Романовича. Такої ж думки дотримуються луцькі реставратори Анатолій Квасюк та Олена Ромашок, а також львівський історик Леонтій Войтович, який уважає. що Холмська ікона Богородиці могла бути родинним образом роду Даниловичів. Справді, Галицько-Волинський літопис засвідчує старання князя прикрашати реліквіями споруджувані в місті храми, зокрема й церкву Св. Івана Золотоустого: „окраси же иконы еже принесе не Кыева каменьемъ драгымъ, и бисеромъ златымъ и Спса, пр(с)тое Бціиже емоу сестра Феодора и вда из монастыря Федора, иконы же прине изо Оуроченого, Оустрітенье, “(т) “ца его, Дивоу подобны, яже погоріша во цркви стго Ивана, “динъ Михаилъ “стася чюдны(х) тіхъ иконъ». Літописні свідчення про діяльність Данила Романовича у своєму місті дають достатньо підстав погодитись з думкою про можливість появи ікони Богородиці в Холмі саме за його правління.

Архітектурні споруди княжої резиденції в Холмі не обмежувались церквами. За літописом, у місті звели напівмуровану напівдерев’яну вежу: «вежа же средігорода высока, якоже бити с нея “кр(с)ть града по(д)сздана каменеемъ въ высотоу, еі лакоть создана же сама, де[ре]вомъ тесанымъ, и оубілена яко сырь святяшися на всеи стороны».

Згадує про вежу і Михайло Грушевський. Описуючи укріплення Данилового Холма, він твердив: «Крім того, збудовано сторожові вежі – замки; одна, по словах літописі, поставлена була «поприще» від міста і прикрашена вгорі великим, різьбленим з каменю двоголовим орлом, 12 локтів завбільшки. Се, очевидно, та вежа, що він неї й досі заціліли останки півмилі від Холма, на р.Угорці (коло с.Білявина), на острівці, навколо облитім водою. Вона, очевидно, мала боронити переходу через річку».

Ототожнивши літописний «столпъ» і білявинську вежу, висловився І.Крип’якевич: «Розбудовуючи Холм, Данило поставив посередині міста високу вежу, яка мала кам’яну підбудову, але в цілому була споруджена з дерева: це був перехідний тип споруди, в якому з’єднувалися камінь і дерево. Але недалеко під Холмом (у Біля вині) Данило побудував «стовп» із самого каміння. З того ж часу походили, правдоподібно, кам’яні башти у с.Стовп’є».

Вежу в Стовпі, зважаючи на згадку в літописі самого міста ще під 1210 роком, датують по-різному. Польська дослідниця Ірена Кутиловська припускала, що вежа могла бути збудована в Х–ХІІ століттях. Іван і Роман Могитичі пов’язали спорудження спорудження її із фундаційною діяльністю Романа Мстиславича наприкінці ХІІ століття. Іншу версію висунув львівський дослідник Володимир Пшик. Як він гадає, фундатором пам’ятки був візантійський імператор Олексій ІІІ Ангел, що шукав притулку в Романа Мстиславича після захоплення Константинополя хрестоносцями. Тож вежу збудовано на початку XIIIстоліття. М. Котляр датує пам’ятку ХНІ століттям. А Л. Махновець припускав, що стовпенську вежу спорудили наприкінці XIIIстоліття. За П. Раппопортом, її збудовано не раніше від середини XIIIй не пізніше від початку XIVстоліття, найімовірніше – за правління Данила Романовича».

У зв’язку з датуванням вежі в Стовпі потрібно звернути увагу на нещодавно запропоновані аргументи львівського історика архітектури Юрія Диби. Він установив, що каплиця-ротонда на горішньому п’ятому ярусі вежі в Стовпі має своїм безпосереднім архітектурним і конструктивно-технологічним взірцем церкву-ротонду Михайлівського монастиря у Володимирі. Обидві пам’ятки належать до мистецької традиції, пов’язаної з діяльністю Данила Романовича. Спорудження вежі в Стовпі найімовірніше припадає на 40-ві роки, коли столичний Холм швидко розбудовувався й до нього було перенесено єпископську кафедру.

Річ у тім, що вежа в Стовпі, як можна судити, була частиною ширшого комплексу споруд. Поруч із нею у тому ж поселенні функціонувала відома з XVстоліття церква Спаса (у документах вона часто виступає як Спаський монастир). Місцева традиція XVIIстоліття, яку зберіг холмський уніатський єпископ Яків Суша (1652 – 1687), стверджує про одночасне спорудження і Спаської церкви, і вежі (власне чотирьох веж), щоправда, пов’язуючи ці події з часами легендарних братів-засновників Києва – Кия, Щека й Хорива. Віднайдення на горішньому ярусі вежі елементів, що свідчать про існування там каплиці, дають підставу розглядати Спаську церкву (монастир) і збережену вежу як єдиний комплекс. Слід відзначити унікальність зведення церкви на вежі – таке поєднання на теренах Галицько-Волинського князівства більше не фіксується.

Проте історико-архітектурні відомості про саму пам’ятку дають змогу обґрунтувати інше датування її. Оскільки рештки білявинської вежі зруйновано наприкінці Другої світової війни, звернімо увагу на її опис, який подав П. Раппопорт на основі матеріалів архітектурних обстежень початку XXстоліття: «Башня сложена из местного известняка на растворе. Камни кладки имеют неправильную форму, но постелисты благодаря слоистому строению. Камень очень плотный, почти не выветрившийся от времени.Раствор, также очень прочный, состоит из плохо перемешанной извести с большой примесью каменного щебня и угольками. Углы башни обложены зеленым тесаным камнем (глауконитовый известняк, или так называемая зеленая опока). Для украшения окон также применены зеленый камень и отдельные белые меловые камни […]

На закінчення треба зазначити: архітектурний комплекс княжого Холма, що сформувався в ХІІІ столітті, був плодом цілеспрямованих зусиль князя Данила Романовича з розбудови своєї столиці. Залишений нам галицько-волинським книжником стислий опис не дає змоги скласти повної його картини. Тому в пригоді дослідникам стають також пам’ятки – як збережені досі в самому місті та його околицях, так і зафіксовані на гравюрах і світлинах минулих часів. Вагоме слово має бути сказано на основі використання результатів археологічних досліджень, що останнім часом набувають дедалі більшого розмаху.