Ганна СОЛОМАТІНА,
1927 р.н., с. Заріччя
Холомського повіту

 

 

ТЯЖКИЙ КАМІНЬ НОШУ В СЕРЦІ

Я народилась у селі Заріччя Холмського повіту. Батьки займа­лись сільським господарством. У нас була хата, два садочки (40 дерев).

Село знаходилось під лісом. У ньому була церква і польська шко­ла. До війни 1939 р. учителі ставилися до українських дітей добре, а під час війни все змінилось: поляки знущалися з укра­їнського народу – грабували, вбивали. Доводилось рятувати­ся від бандитів-поляків.

Особливо погано стало під час німецької окупації – німці заби­рали коней, корів, збіжжя.

Депортація почалась у 1945 р. Вже повантажили нас у вагон, а мамі стало погано. Поїзд подає сигнал і рушає. Я і тато встиг­ли сісти у вагон, а мама залишилась і померла.

Тяжкий камінь ношу на серці до цих пір, бо з мамою не встигла навіть попрощатись.

Завезли нас у Полтавську область, Велико-Богачанський р-н, с. Довгалівку. Жилось нам дуже тяжко, але переслідувань не було.

Компенсації за залишене майно ніякої не отримали. У 1980 р. по­мер тато.

Пенсія у мене маленька, здоров’я немає, але повертатись у Поль­щу не хочу, хоч і залишилась нудьга за рідним селом.