Олексій ТОЛОЧКО,
1923 р.н., с. Туровець
Холмського повіту

 

 

МОЄ СЕЛО ТУРОВЕЦЬ

Село Туровець, розташоване в південній частині Холмського повіту, граничило з Грубешівським повітом. Відстань від села до міста Холма і Грубешева приблизно 25-26 км. На такій же відстані від села протікала погранична ріка Буг.

Село лежало в мальовничій місцевості: в обіймах лугів і двох річок. За лугами були родючі землі, а далі — ліси, які закрива­ли краєвид нашого округу. Селянські забудови знаходились вздовж трьох сторін прямокутної площі й складались з п’яти вулиць. На північній стороні площі стояла кам’яна церква, після 1918 перейменована в римо-католицький костел. Цей факт негативно вплинув на настрій наших селян, бо вони були змушені ходити до церкви міста Войславичі (6 км.). Поляки зафарбували образи, зняли іконостас, купол, аби церква не нагадувала її первісного вигляду. На околиці села вони по­будували костел. У селі Вигнанці був молитовний дім баптистів.

На південній стороні села стояла велика школа, побудована за царизму. До Першої світової війни вона була церковно-приходською чотирикласною. За Польщі стала трьохкласною, вчителька навчала дітей польською мовою. Після вересня 1939 року вчитель В. Гобрей проводив у ній навчання україн­ською мовою.

Всім необхідним для життя і ведення господарства село було повністю забезпечене. В ньому було: дві крамниці, водяний млин, на окраїнах  – два вітряки, кузня. Біля нас знахо­дилося троє сіл з українським і четверо – переважно з поль­ським населенням.

У нашому проживало біля 86 родин, у тому числі приблизно 60 ро­дин українців, яких до 1939 року називали русинами. Більш свідомі, вважали себе українцями. Після 1939 року всі стали називатись українцями. Поляків було біля 26 родин, у тому числі — 2 священики, органіст і вчителька. Проживав і вірмен, який залишився після Першої світової війни. Жила одна єврейська сім’я. Жили всі мирно. Діти разом гралися.

Велику ділянку землі православного приходу виділили ксьондзу, другу частину передали польським колоністам із західних зе­мель.

Політичні партії в селі не діяли, за політику нікого не судили. Селян найбільше обурила звістка про те, що поляки в 1938 році приступили до знищення православних церков, каплиць і хрестів. На Холмщині було знищено до 160 православних храмів. Біля нас зруйнували православну церкву в селі Лещани. Такі дії викликали вороже ставлення українців до польської влади. Тяжко було уявити, що релігійні поляки — католики можуть собі дозволити таке варварське ставлення до християнських православних свя­тинь. У 1940 році деякі храми було повернуто й перейменова­но з римо-католицьких на православні. Повернули кафе­дральний собор у Холмі, збудований на Даниловій Горі, в історичному місці Холмщини. В нашому селі церкву перебудували в римо-католицький костел.

У 1915 році відступаюча російська армія депортувала українських селян вглиб Російської імперії. Після виселення російські во­яки спалили майже все село, залишились тільки церква, шко­ла й декілька хат. Повернувшись до свого села, колишні «біженці» почали будувати собі нові оселі й трудитись на сво­їх землях. Селяни, які повернулись з різних земель Російської імперії додому привезли з собою набутий життєвий гіркий досвід, звичаї, пісні різних народів Росії та України.

Важливою подією стала проведена в 1936-1937 роках комосація і меліорація селянських земель. Комосація – це об’єднання роз­різнених земельних ділянок селянина в одну ділянку. Назива­ли це створенням колоній. Селяни одержали свої ділянки, більшість із них перенесла туди свої забудови, менша частина залишилася в старому селі.

У вересні 1939 року німці напали на Польщу і почалась Друга Світова війна, яка тяжко вплиула на селянську долю. Селом переміщались розрізнені солдати польської армії. Наближав­ся фронт. Несподівано прийшла звістка, що польський кордон перейшла Червона Армія. Прибулі червоноармійці розмістилися в містах, а за декілька тижнів згідно договору між німецьким і радянським урядами повернулися на схід, за Буг. Відходили організовано, до осель не заходили, в розмови не вступали.

Ріка Буг стала границею між СРСР і Генерал-губернаторством, яке утворили німці на польських землях. У нашій волості Войславичі адміністрація залишилась та ж, що була при Польщі,  лише поновили польську поліцію. Все було під контро­лем німців. Примушували сплачувати податки, брали контигент (поставки продуктів). Пізніше примусово забирали мо­лодь на роботу до Німеччини. З нашого села забрали десь до 15 хлопців і дівчат. Деякі з них так і не повернулися додому, за­лишилися на заході.

Наступив 1941 рік. Передбачали війну,  вона розпочалася 22 чер­вня. Фронт переміщався все далі й далі на схід. У Холмі німці заздалегідь побудували два величезних табори, які швидко заповнились військовополоненими, ставлення німців до них було нелюдським, жорстоким. Це все викликало у наших селян глибоке співчуття та обурення. Декому з полонених вдавалось вибратись на волю,  вони з’являлись у на­ших селах, знаходили тимчасовий притулок, а пізніше вли­вались у загони партизан. Різної орієнтації були ті загони, ча­сом банди ночами грабували населення. У 1944 році з’явились радянські партизани. Не впевнена в своїй безпеці переважна більшість чоловіків-селян не ночувала в своїх домівках, а хова­лась, де могла. Набули великих розмірів грабунки селян. Із села забрали майже всіх коней і відправили їх до польського села Гута.

Пішли чутки, що у селі Майдан, біля Войславич польські парти­зани в лісі знищили родини українців. Це викликало хвилю­вання й тривогу в наших селян. Ще раніше в селі Дрищові була знищена група хлопців із селянської самооборони.

В кінці 1943 р. німці почали виселяти поляків із Ухань Гру­бешівського повіту. Вивозили в табір. Через деякий час їх відпустили, багато родин приїхало в наше село, де знайшли притулок в рідних і близьких польських сім’ях. Треба відзна­чити, що, незважаючи на велику небезпеку для села, жінка з дочкою Северинські переховували в своїй оселі єврея. Таким чином йому вдалося пережити окупацію. Перед закінченням війни в родині В. Кухти переховувався дезертир з німецької армії.

З боями в липні 1944 р. прийшли радянські війська. Водночас прибув до Холма Польський Комітет Визволення Народового. Це було початком установлення польської влади. Частина партизан перейшла служити в міліцію, інші притаїлись, при­ховали зброю і з часом почали діяти. Селяни зібрали урожай. Треба було здавати поставки продуктів уже Радянській Армії. 9 вересня 1944 року була підписана Угода між урядом УРСР і Польським Комітетом Національного Визволення про взаєм­не переселення українців на територію України, а поляків з За­хідної України на територію Польщі. Таке переселення пере­дбачалось провести ще в кінці 1939 року.

З 1944 року обставини набагато погіршились і селяни нашого, а та­кож сусідніх сіл почали готуватися до переселення в Україну. Вибору не було, бо в тому переселенні були зацікавлені представники влади УРСР, польська влада, а також ті поля­ки, які були в підпіллі і вели боротьбу проти нашого населен­ня, їхні інтереси збігалися. Декілька родин сектантів, теперішні свідки Єгови, відмовилися їхати в Україну, однак через півроку, також вимушені були переселятись. Одна родина потерпіла: їхній син, який підчас переселення, повернувся з Холма до Вер­ховини, був убитий 6 червня 1945 року бандитами. Знищено в селі біля 200 осіб – в основному старих, жінок і дітей. Знищу­вали за те, що не захотіли переселятися в Україну. Убили хлопця Василя, він повернувся із Німеччини до рідного дому, не знаючи, що родина вже виїхала в Україну. В селі був уби­тий ще один хлопець. Обидва хлоцці відробили в Німеччині на примусових роботах, а на рідній землі знайшли смерть. В на­шому ж селі убили жінку Олександру, вона залишилась при сестрі, у якої чоловік був поляк. Таку ціну платили всі ті, хто відмовлявся або не мав можливості вчасно переселитись. І це офіційно називають «добровільним» переселенням!

З вересня 1944 року селяни стали готуватися до переселення. Зібраний урожай зерна, картоплі й навіть сіно здавали армії. З 10 листопада почали виселяти невеликими групами. Все, що можна було забрати, забрали. Везли польськими підводами до шосейної дороги. На півдорозі до Холма переночували в поль­ському селі дві ночі. Оберігав нас відділ радянських солдатів з 10-12 осіб. Незважаючи на це, вночі нас пограбували, забра­ли останню корову. Такий був гіркий від’їзд. Після цього машинами нас відвезли до залізничної станції Холма. На станцію подали то­варний потяг.  12 родин повантажились і відправилися в дорогу на схід України. В дорозі через Україну ми перекону­вались, яка велика наша земля. Всюди було чути українську мову. Звантажили нас на станції Розовка Куйбишевського р-ну Запорізької області. Тут переночували, а на другий день приїхали за нами і завезли до колгоспу Урицьк, колишньої німецької колонії. Оселі колоністів (раніше добротні, кам’яні і криті черепицею) були здебільшого поруйновані. Цілими за­лишились декілька будинків та цегляна кірха.

Наші переселенці жили тим, що привезли з собою з рідного села, Зерно, яке ми здали ще на Холмщині, нам повернули. Це підтримувало наше життя, бо заробітку в кол­госпі не було. Наша родина, перебувши короткий час у кол­госпі в Малій Токмачці, весною 1945 р. переїхала в місто Оріхів. В Оріхові батько і брат влаштувались працювати на будівництві елеватора. Життя наше дещо поліпшилось.

Мешканців нашого села поселили в різних місцевостях: у кол­госпах Урицька, Малої Токмачки, Олександрії (біля Хортиці) у Велико-Токмацькому районі.