Йосип ГРИБ,

1940 р.н., с.Красне
Холмського повіту

 

ГОЛГОФА

Село Красне у Холмському повіті. Дитячі враження яскраві, наче малюнки в Букварі. Нова хата над джерелом, старі верби над озерцем, солом’яна стодола, колодязь з молодою яблунею поряд, запах поту від батьківської сорочки, розмови про землю, хліб...

Залишили на Холмщині хату, землю, луку, ліс – небагато, по кілька гектарів, а привезли нас в с. Заможне, біля Великого Токмака, колишню німецьку колонію Великий Мунталь, зруйноване під час боїв поселення в Запорізькій області. Жити було ніде. Ночами на згарищі зі зруйнованого будинку складали хату. З одноосібного господарства попали прямо в колгосп. Допомоги ніякої. Правда, видали 6 тис. допомоги, яка виявилася позичкою. Через 3-4 роки при безгрошів’ї, хворій мамі та двох дітях довелось віддавати вдвоє більше. При 20коп. за трудодень та 200г зерна – спробуй поверни!

Робота батька – на прицепі біля трактора у степу, начиненому мінами. Батько став Героєм Соціалістичної Праці. Материна – в огородній бригаді, а потім – в цеху по вирощуванню шовкопряда(мати стала передовою ланковою). А заробіток – біля мішка ячменю за рік!

Ми будемо довго пам’ятати дерев’яний тапчан з соломою, мерзлу минулорічну картоплю, свинюху(лободу), гриби-піддубники, які того 1947року рясно вродили. Того часу діяв закон про три колоски. Піднявши їх у полі, люди автоматично отримували 5років ув’язнення, а на станції Запоріжжя під дощем мокли вагони кукурудзи.

Окрім голоду, ще одна біда: мама захворіла малярією. Потай, вночі, минаючи пости, пішки дійшли до станції П’ятихатки і почали добиратись на Волинь. Мало того, що нас ніхто не чекав, у бабусі із сердака на станції Фастів вирізали гроші, виручені за корову.

А тут – знову заганяють у колгосп. Батько сказав: “Я недавно повернув з колгоспу на Запоріжжі. Поки з мене хватить!” Старший батькові: ”Пішли, ставай з малим під стіну. Рахую до трьох:  Раз! Два! Три!” І дістав пістолет: ”Пишись! Не запишешся – застрелю. – Раз!..Два!” У батька дрижить рука, що тримає мою руку: “Пишись!”

Десь спалили хату, побили людей. Все ж колгосп організували. По 0,2кг зерна на день і 15-20коп. І так протягом двадцяти років – концтабір без охорони.

Хоча, хто вмів,  прилаштовувався: по ночах гнали самогон з колгоспного буряка. В місячну ніч, коли вийти на узгір’я, можна було бачити димки над коминами – там гнали самогон. Хто вмів – ловив рибу в Горині(її в той час було багато). Але боялись: вдень боялись влади, вночі – вояків УПА, бо не завжди дійсність відповідала офіційній політиці.

Паспорти отримали десь у 1955-1958 році.

Була школа з похвальними грамотами, медичне училище, вищі учбові заклади. У старшого брата – служба в Радянській Армії(він лейтенант запасу). Я став доктором біологічних наук.

Разом з Олександром Боровиком зареєстрували в Рівному громадську організацію “Холмщина”, яка об’єднує депортованих холмщаків, що проживають на Рівненщині. Завдяки організаторським здібностям і відданості Боровика справі організація проводить велику культурологічну і об’єднавчу роботу, підтримує тісні зв’язки з нашим незабутнім краєм – Холмщиною.

с. Колужинське, Гриб Йосип, Гриб Степанида, Гриб Олександр
с. Михайлівка Рівненьской обл. Після депортаційних поневірянь: Панасюки, Романюки, Васюри, Морози. Третій ряд зверху, зліва направо батьки: Гриб Василь і Гриб Степанида, 1947 р.
Зліва направо: Йосип Гриб, старший брат Йосипа Олександр Гриб