Любов ГРИГОРЧУК (нащадок),

1950 р.н., смт.Цумань
Волинської області

 

ЗМУШЕНІ МОВЧАТИ

За радянської влади могли покарати навіть за розповіді про минуле. Тому мої батьки нічого не розповідали, боячись за сім’ю. Про те, що сталося під час Другої світової війни, я дізналась з фільтраційних справ моїх батьків в Державному архіві Київської області. Мій батько – Григорчук Олександр Йосипович(1920р.нар) з Холмщини і мати – Григорчук (Хіміч) Валентина Луківна(1923р.нар.) з Києва познайомились на роботах в Німеччині, в місті Зуль, де працювали на заводі. Після приходу американських військ батько з матір’ю поїхали на Холмщину, але родину батька вже виселили. Не було тоді мого діда Григорчука Йосипа Йосиповича і його сина Миколи Йосиповича та батька Олександра Йосиповича.

Мої батьки поїхали до Києва, на батьківщину матері, пройшли фільтраційну комісію НКВС. Але, незважаючи на те, що жодних негативних свідчень про батьків не було виявлено, моїй матері відмовили у прописці, бо вона працювала в Німеччині. Тату й мамі дозволили оселитися в Боярці Київської області.

У 1946-1947рр. на Україні знову голодували люди і мої батьки, рятуючись від смерті, поїхали на Волинь, де було легше з продуктами.

На той час батьки вже знали про місце перебування сім’ї Григорчуків в Західній Україні. Вони залишилися жити на Волині, де в них народилося четверо дітей. Нащадки виселеної сім’ї Григорчуків проживають на Волині, Рівненщині, в Києві і  Росії.

Батько Олександр, 1945 р.
Дід Йосип
Дядько Микола
Учнівський колектив школи, с. Андріївка. Батько Олександр - верхній ряд (третій справа), 1930 р.
с. Рудня. Сестра батька Анастасія Йосипівна, посередині Галина Григорчук (Тереніна) і Марія Йосипівна, 1978 р.
м. Холм. Український духовий оркестр, 1932 р.