Станіслав КОВАЛЬСЬКИЙ,

1932 р.н. с.Березно
Холмського повіту

 

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ РОДИНИ КОВАЛЬСЬКИХ

Я народився 8 січня 1932 року в с.Березно Холмського повіту. Мама Софія Ковальська (Стець) народилась в 1903 р., батько Симон Ковальський – в 1904р. Мої батьки проживали на хуторі(колонії) Березно. Дідусь по мамі – Петро Стець, бабуся – Анна Стець(Патаревич). Дідусь по батькові – Андрій  Ковальський, бабуся - Марія Ковальська(Ціхоцька).

Про історію Березно знаю від батьків. В 1915 р. всі мешканці села були вивезені вглиб Росії, коли відступали російські війська. Мій дід і мій батько зустрілися біля китайського кордону. Мама (з родини Стеців) була в Харкові за декілька тисяч кілометрів. Деякі мешканці залишились в Березно, переховуючись в лісах. Село було тоді спалене, вціліла тільки церква, збудована і освячена в 1914 р.

Батько повернувся до Березно в 1919 р. Для повернення додому перепон не створювали. З батьком було все гаразд, хоча інші хворіли на тиф. Мама мені розказувала, що на майдані (біля Луця) знаходяться поховання померлих від тифу. Пам’ятаю, як будували дерев’яну каплицю на цвинтарі в 1935 р.для поховальних молебнів.

Школа була побудована в 1937 р. Навчання в ній проводилось польською мовою. До школи ходили переважно православні діти, бо в селі проживали здебільшого православні, було декілька євангелістів з німецької колонії, євреїі, декілька католиків. Всього до Другої світової війни було в Березно до 500 дворів. У1938р. поляки зруйнували церкву, очолювали цю акцію поліціяі і військові. Староста церкви дещо врятував із майна, але найдорожчі ікони забрала поліція. Хоругви, які призначені для похорону, збереглисяі досі в каплиці на православному цвинтарі.

Під час війни мешкаці Березно ходили до церкви в Плаваничі. На місці знищеного храму Джаман Владислав збудував маленьку капличку-пам’ятник в православному стилі. Джаман був католиком, а дружина його –православною. Пам'ятник-капличку поляки зруйнували в 1947 р., коли нас вивозили по акції ”Вісла”. Під час війни в  1940-1942рр. я в школі вивчав українську мову, а також німецьку. Ушколі було п’ять класів семикласного навчання. Учнів було небагато, але упродовж годин в одному приміщенні перебувало до 40 учнів. В 1943році в школі був госпіталь для німецької армії.

На землях навколо Березно колись вирощували овес, трохи ячменю, дуже мало пшениці(погано родила) і, звичайно, картоплю. За Польщі наказували сіяти льон і коноплю.

У Березно жило багато змішаних родин, але конфліктів на релігійному грунті не було. Якщо батько був православний, а мама–католичка, тоді сини теж - православні, а дівчата–католички і навпаки. Свята відзначали разом, у гості ходили, в куми просили.

До війни в Березно проживало 8 єврейських родин. Під час німецької окупації до українців було краще ставлення, ніж до поляків. Німці видавали українцям кепкарту. Всі мешканці Березно мали цей документ – всі записувались українцями.

Під час війни молодь Березно забирали на різні роботи –будівництво та інші нефахові потреби. Після визволення поблизу Березно не було випадків помсти поляків українцям. У листопаді-грудні 1944 р. почали агітувати на переїзд до України, записався і мій батько. Трохи посперечався з мамою, зібрались їхати, але затримались до весни. Росіяни вертались з Берліну, мама їм сказала, що ми збираємось їхати на Україну, кажуть, що буде добре там. Вони слухали, слухали маму і кажуть: «Увас пара коней, дві корови і ви збираєтесь в Україну? Ви тільки за Буг, за кордон переїдете у вас все заберуть». Батько передумав їхати, але зі списків не виписувався. Перший вивіз пройшов, другий, а нас не чіпали. В 1947 р.поляки взялися за нас. Батько почав заперечувати, він служив у польській армії до війни, був мобілізований в серпні 1939р. в артилерійські війська. Повернувся батько після роззброєння аж з-під Тернополя. Офіцер сказав батькові, що він має право залишитись, а дружину вивезуть. Батько сказав, що немає чого тут залишатись без дружини." А що я можу взяти на  підводу  вашу і свою?" - запитав батько. Один військовий поїхав і привіз ще три підводи. На 5 підвід завантажили трохи зерна, свиней, меблі та інше. Привезли все це на станцію Березно. Сільськогосподарські знаряддя залишили родичу.

На Захід нас вивозили зі станції в Холмі. При виїзді на Захід ми мали: пару коней, дві корови, дві телички і свиноматку з десятьма поросятами. Дорогою в нас нічого не пропало,  всіх тварин довезли до місця. Потягу надали військову охорону. Часом потяг ставав у полі, ми добували сіно. Доїхали  до села Павли, далі були ліси і болота. Це зовсім на півночі, прикордонна зона.

Початкова школа була у Вопах,  за два км. До Гурова Ілавецького, де була лікарня і старші класи– 12км.

У Павли привезли людей з Томашова Любельського воєводства, а також 4 родини з Березно: Симона Ковальського, Йосипа Босаковського, Якуба Рейтера, вдову Матеюк Пелагею з сином і донькою. Спочатку серед поселенців не було священника. Пізніше служив православний священник. Навчання в школі було польською мовою.

Отримали велике господарство, великий будинок. Нам наділили12га землі, родині Босаковських – 8 га. Одружився я в 1957р. з Анною родом із села Хутинець Ярославського повіту, вона також була вивезена по операції ”Вісла”. Добрав я собі тоді ще 8 га землі і вийшов на самостійне господарювання. Маємо з дружиною двох синів: Владислава і Ярослава. Народились вони в Гурові Ілавецькому. Після 1950 р. нам запропонували повернутись в Березно. Я не хотів, бо був ще неодружений. В Березно була краща земля і не було таких боліт. Але тут я мав уже сільськогосподарський реманент, багато чого роздобув, мав землю.

Колись в’їхав на міни, які залишились по війні. Мені повезло, а Босаковський з дружиною та дочкою потрапили на міну, то дочку і чоловіка поранило, а дружина залишилась без ніг. Батько повернувся в Березно 1970 р. у віці 65 років. Здав своє господарство в оренду, бо я відмовився там працювати за двох. До своїх 8 га я добрав ще 2 і продовжував господарювати. Батько в Березно купив у Катерини Левінської (вивезена у Сибір) будинок, почав ремонтувати. Я повернувся в Березно в 1976 р. до батьків. Будинок був оформлений на мене, спорудили стодолу. Там я залишив нормально оброблену землю. Приватизацію не оформляв, бо не було перспективи продати господарство, хоча дуже агітувала адміністрація приватизувати. Я категорично відмовився від приватизації, сказав, що моя земля в Березно – 4 га.

Працював в Дорогуску. Спочатку був підсобним робітником, працював на різних верстатах обробки деревини, гострив пили, щось ремонтував, допомагав електрику. Він багато чого навчив мене, я більше вмів, ніж батько. Я з майстром власноруч побудував стодолу. На Мазурах я з майстром зводив будинки. Там залишилась родина Босаковського – три сестри і два брати. Але зараз там нікого немає. Моя теща виїхала до США в 1965 р. В Україні маю також родичів по батькові в Києві, поблизу Дубно.

Здається мені, що в нашій родині склалося краще: нас тут не пригноблювали, не гнали в колгоспи. Мій син, Владислав Ковальський, народився 21 червня 1958 р. в Гурово Ілавецькому. У 1965 р. почав навчання в початковій школі у с. Вопи, після закінчення якої навчався в основній професійній школі в Гурово Ілавецькому. Подальшу освіту продовжив у трирічному технікумі в об’єднанні шкіл технічних у Холмі. Після закінчення технікуму і відбуття військової служби, розпочав працю на підприємстві постачання устаткування для сільського господарства. В 1987р. заснував державну, а з березня 1990р.–власну фірму  ”MIDEX”, яка займається продажем та сервісом сільськогосподарських машин та шин.

В 2001р. з нашої ініціативи в Березно розпочато будівництво православної церкви Святого Володимира. 8 липня було вмуровано камінь під її будову, а наступні 2002-2004рр. тривало будівництво, яким керував Владислав. Завдячуючи його ініціативі і допомозі моїй, родичів, упродовж трьох років завершено спорудження православної церкви в с.Березно. Одночасно він повністю профінансував організовану в місцевій школі виставку з історії с.Березно від 1920 до 1930 років.

8 серпня 2004р. під час урочистого посвячення новозбудовного храму, яким керував Його Екселенція Арцибіскуп Авель, Владислава Ковальського було відзначено орденом Святої Рівноапостольної Марії-Магдалини ІІ ступеня, визнаним від імені Святого Собору Біскупів польського автокефального православного Костелу, а мене і дружину Ганну – ІІІ ступенем.

Владислав був також ініціатором встановлення хреста 28 липня 2007 р. на честь вшанування жертв пам’ятної річниці акції „Вісла”, а також був фундатором ікони до каплиці в с. Березно для увіковічнення цієї події. У 2008 р. на щорічне свято Святого Володимира Владислав подарував ікону для увіковічнення 70-ї річниці руйнування церкви на Холмщині. Він є організатором зустрічей колишніх і теперішніх мешканців с. Березно при ватрі. 5 липня 2009 р. на зборах Українського Товариства в Любліні  Владислава Ковальського було обрано заступником голови Товариства.

Зустрічаючись щороку в Березно з колишніми мешканцями села, нащадками дідів-прадідів з Волині, з околиць Ковеля, Помор’я, Перемишлянської землі, з різних куточків України, Росії  і світу, моя сім’я – діти, онуки вважаємо за потрібне згадати той непростий період життя, ступити на стежки рідного краю, помолитися у рідній церкві і взяти участь в українському заході: українці і поляки завжди жили тут дружно. Цим святом хочемо відтворити дійсність, яку знищили воєнні події.

На Говерлі з Українським прапором, 2009 р.
Відбудована Церква в с. Березно.