Веніамін МЕЛЬНИЧУК,
1928 р.н., с. Глибоке
Холмського повіту

 

 

СПОГАДИ ПРО ХОЛМСЬКУ ГІМНАЗІЮ

Я, Веніамін Мельничук, народився 22 жовтня 1928 року в селі Глибоке Холмського повіту.

Дивовижною і складною виявилась історія рідного Холмського краю – споконвічної української землі. Упродовж довгих шести століть українці тут потерпали від нечуваного соціального і національного гноблення. Навчання велося лише польською мовою, не було навіть навчального предмету, який називався б “українська мова” чи “єнзик рускі”.Єдиним осередком єднання, духовності, масових зустрічей української громадськості була церква.

Слід повернутися до вересневих подій 1939 року, коли ганебна політика призвела до краху буржуазно-поміщицької Польщі. В результаті на Холмщині створилися певні умови для українського національного відродження. У Холмі почала діяти державна гімназія з українською мовою навчання. Широкою хвилею поринула до світла знань українська дітвора та молодь.

Укінці 1939 року в гміні Циців відкрилася українська школа. Вчителем працював Михайло Васильків – виходець з Галичини. Я вчився в цій школі два роки. В 1941мене прийняли до 2-ого класу української гімназії в Холмі. У гімназії ми користувались підручником граматики нашої мови, автором якої був славнозвісний професор Іван Огієнко. Навчання у Холмській гімназії відіграло важливу роль умоєму духовному становленні. Що ж до набуття знань, то навчали нас такі відомі постаті в науці і творчому світі, як доктор Мирон Кордуба, поет Олесь Бабій, який оспівував наш Холмський край, доктор Михайло Білик – директор гімназії, докторТеодозій Ставничий – директор гімназії з 1942 року, доктор Василь Вовк, доктор Андрій Макаренко, доктор Зіновій Малик, Михайло Кузик, М.Форостенко, Г.Мельник, Марченко та інші.

Ще й нині мої однокласники – чи то у приватних розмовах, чи в інших ситуаціях – сиплять латинськими прислів’ями та висловами. Наприклад, викладач латинської М.Кузик викрикував:“репете латіне, сакум пакум –книгу до рук”. Був у нас і свій гімназійний жаргон: “бельфер” – учитель;“цингель” – двійка;“брик” – шпаргалка;“кути” – вивчити напам’ять та інші.

На все життя збереглась пам’ять про вивчення в гімназії Закону Божого, виховання учнів у християнській моралі, недільні та святкові служби Божі в Соборі на Даниловій Горі з участю архієпископа Холмського та Підляського Іларіона(Огієнка).

Ще один штрих про турботу наших учителів за нас, учнів гімназії. Коли радянські війська підійшли до Ковеля, німецьке керівництво міста вирішило вивезти учнів гімназії до Німеччини. Про це, прийшовши до нашої господині(у якої я знімав куток) графині Ольги Раєвської, попередив проф.Макаренко, який був частим гостем у неї. Звичайно, ми розбіглися по домівках і повернулися на навчання, коли довідалися, що вивезення не відбудеться.

У 1944 році наша родина була переселена до Дніпропетровської області, в село Личкове Магдалинівського р-ну, колгосп ім.Суворова. У 1945 ми переїхали на Волинь і поселилися в с. Боратин Луцького р-ну. В жовтні 1945 я навчався у 8-му класі середньої школи №1 в м. Луцьку. Пригадується курйозний випадок. Довелося писати мені диктант з російської мови (яку я не знав). Мене хотіли перевести в нижчий клас, але, завдяки навчанню в гімназії, я знав «на відмінно»українську мову і літературу, німецьку, математику, хімію, фізику і тому цього не сталося.

У 1955 році закінчив Львівський політехнічний інститут, в 1971–одержав диплом Івано-Франківського інституту нафти і газу (навчався заочно).

У 1966 мене перевели на роботу до Києва на посаду головного інженера Науково-дослідного і проектного інституту нафти і газу. З січня 1973 по 1992 р.р. працював директором  інституту “Укрдіпрондінафта”. Після приватизації інституту –  Головою правління, Генеральним директором цього ж інституту до 2004 року, потім вийшов на пенсію.

У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію і здобув ступінь кандидата технічних наук. З 1993 року – член кореспондент Академії гірничих наук України.