Євграфій РОМАНЮК
1925 р.н., с. Берестя
Грубешівського повіту

 

 

БАНДИТСЬКА АКЦІЯ В СЕЛІ БЕРЕСТЯ

Село Берестя лежить при шосейній дорозі Грубешів-Грабовець. До березня 1944р. в селі нараховувалось приблизно 1000 мешканців, 90 відсотків з яких становили українці. Корінних поляків було лише три родини, а решта – колоністи, яких польська влада поселила на церковних землях після 1920 року.

У центрі села стояла дуже гарна мурована, з білими куполами та позолоченими хрестами православна церква, збудована на початку ХХ століття. Неподалік від церкви була мурована двоповерхова школа, покрита червоною дахівкою. Навчання проводилось польською мовою.

У 30-х роках священик о.Максим’як, побачивши, що молодь тягнеться до своєї мови, культури, незважаючи на урядову заборону, організував вивчення української грамоти при церкві, запросивши для цього вчителя.

Після смерті Пілсудського почався наступ на українців. Розпочалися знищення церков і терористичні напади на українські села.

У вересні 1939р. селяни Берестя радісно зустрічали своїх визволителів – Червону Армію, але після кількох тижнів радянські війська залишили Холмщину і віддали її німцям.

З приходом німців почалось нове національне відродження. Німецька влада більш лояльно ставилась до українців, ніж до поляків. У гмінах змінили війтів – поляків на українців. Навчання в школі для українців проводилось українською мовою, для поляків – польською, хоч серед учнів було не більше 10 відсотків поляків.

По селах відчувалась велика нестача українських учителів, але незабаром становище покращилось за рахунок “біженців” з-за Бугу та Галичини. Як відомо, Холмщина стала притулком для української інтелігенції, яка, рятуючись від сталінських репресій, масово переходила радянсько-німецький кордон і знаходила порятунок у своїх братів – українців Холмщини і Підляшшя. Завдяки цьому в містах Холмщини з’являються нові українські школи: в Холмі – гімназія і технічна школа, в Грубешові – торговельна школа і учительська семінарія, в інших місцевостях різні курси, де готували українські кадри. Якщо за часів Польщі жодна українська дитина не мала можливості вчитись навіть в середній школі, то тепер з села Берестя в Холмській гімназії вчилось 3 дітей, в технічній школі – 2, в Грубешівській торговельній школі – 11, в учительській семінарії – 4. З появою в Холмі єпископа Іларіона почалось на Холмщині і релігійне відродження. У деяких селах українці відбирали захоплені раніше поляками церкви, вводилось богослужіння на українській мові, проповіді священиків набирали більш патріотичного змісту.

Ясно, що піднесення “з колін” вчорашніх німих рабів не могло не викликати люті у польських шовіністів. Першим актом польського терору було вбивство в серпні 1942 року війта – українця Яроша. Через тиждень після вбивства Яроша німецькі жандарми оточили Берестя з усіх сторін, а польські поліцаї водили гестапівців по селу і показували, в котрій хаті проживає ”комуніст”. Так хитро спровокувавши справу, поляки розправились з ненависними їм активістами села. Тоді було розстріляно 7 чоловік. Імена односельчан, які невинно полягли, запам’яталися назавжди. Це – Залуський Григорій, Залуський Михайло, Козлюк Антон, Козлюк Василь, Романюк Василь, Романюк Никон, Іващук Володимир.

Незадовго вдалось польським поліцаям провести в селі Бересті ще одну акцію. Переодягнувшись в одяг радянського полоненого солдата, провокатор ходив вночі по селі, стукав у вікна та просив їсти. Люди у нас добродушні, не могли відмовити голодному, а вранці в супроводі гестапівців він появився знову і вказував, де йому допомагали. Тоді за свою добрість були розстріляні просто на своїх подвір’ях на очах сім’ї Романюк Дмитро і Фурманюк Степан. Але недовго довелось пану Шипульському плести інтриги проти українського населення. Караюча рука українських месників наздогнала його по дорозі з Молодятич, куди він їхав з новими “матеріалами” в гестапо. Слідом за комендантом були замінені українською поліцією й інші польські поліцаї.

У селах Холмщини почалося дуже тривожне життя. Німці спеціально роздмухували вогонь ненависті між поляками і українцями.

З наближенням фронту, в кінці 1943 року, поляки активізували свої дії. В лісах Холмщини формувались відділи “аковців” і “людовців”. Першою їх жертвою з села Берестя був Кухарчук Феофан, який поїхав до лісу по дрова. Через кілька днів його пішов шукати сусід Біщанюк Андрій і також загинув. Організовані банди поляків у лісах поповнювались втікачами з-за Бугу – колишніми колоністами з Волині, які, боячись розплати за скоєні злочини, тікали від УПА. Вони і відзначались особливою жорстокістю, знущаючись над мирним населенням.

Закінчувалась тривожна зима 1943-1944 років. Люди, змучені безперервним напруженням, безсонними ночами, не мали захисту ні від кого. Створені німцями “постерунки” української поліції падали один за одним під ударом “АК” і “АЛ”. З наближенням фронту до Волині німцям уже було не до наведення порядків, тим більше, що поляки на німецькі гарнізони не нападали, а нищили беззбройне українське населення. У Бересті селяни копали собі “схрони”, закопували в землю скрині з одежею та продуктами, ночами збиралися разом і під охороною вартових спали по черзі.

Настав березень 1944 року. Озброєні польські відділи вирішили вийти з лісів і провести акції проти “найзапекліших” своїх ворогів – українців. Першою такою акцією був напад на велике українське село Грубешівського повіту – Сагринь.

21 березня 1944 року, коли вартові самооборони села Берестя після нічної варти порозходились по своїх домівках, за селом пролунали постріли, і за цим сигналом з лісу висипали сотні людей, почали бігти до села, на ходу стріляли запальними кулями по солом’яних стріхах хат. За кілька хвилин загорілось все село, бо хати стояли близько одна біля одної. Перелякані люди кинулись тікати в протилежний бік села, але і там зустріли цілий ланцюг бандитів. Розбуджені зі сну вартові самооборони проривалися з оточення кожний окремо, рятуючи себе і свою сім’ю від загибелі. Ті, що втікали з села, падали, скошені кулями на полях, живі поверталися назад, ховаючись по схронах та льохах, дехто, переважно старі та діти, згоріли в хатах. Кого живого або пораненого зловили в селі – кидали у вогонь або колодязь. Багато людей подушилось у схронах від диму. Врятувались тільки ті люди, що якось вирвались з оточення або мали герметичні схрони, куди не попадав дим. Протягом кількох годин згоріло майже все село, залишилась церква, школа, кооператива та кілька хат. Загинуло більше 300 людей, переважна більшість яких – старі та діти. Після цієї бандитської акції герої “АК” і “АЛ” поспішно сховались у лісах і сусідніх польських селах. Побачивши пожежу, до Берестя прибув чималий відділ української поліції та стрільців самооборони з села Гостинного, з допомогою яких вдалось основну масу трупів поховати на цвинтарі. Але багато залишилось розкиданих на полях, попалених у будинках, потоплених у колодязях та подушених в схронах. Чимало людей, які вирвались з палаючого села, загинуло в польських сусідніх селах, де, не без допомоги місцевих поляків, виловлювали українців і мордували на місці. Люди з усіх попалених поляками сіл шукали порятунку в Грубешові. В цей час у Грубешові стояв німецький гарнізон та кілька сотень української дивізії СС “Галичина”, тому польські “партизани”, як вони себе називали,не наважувались нападати на місто. Український допомоговий комітет організував безплатну їдальню, розселяв людей по українських селах, які вистояли від нападів завдяки організованій самообороні.

Як врятуватись від загибелі цілому краю в таких умовах?!Безправні українські селяни не бачили іншого виходу, як їхати в Україну.

Після розправи з українським населенням село Бересть кілька років поляки не заселяли: вони самі не вірили, що їм так легко вдалося позбутися назавжди справжніх господарів цієї землі. Але родючі землі не могли довго лежати облогами, тому польська влада розпродала їх полякам з сусідніх сіл та втікачам з Волині в кредит і майже за безцінь. Поступово село відбудували.